ТРАНСФОРМАЦІЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЗМІЦНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТІЙКОСТІ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Анотація

Вступ. Соціальне забезпечення є базовим механізмом управління соціальними ризиками, ключовим стабілізатором суспільних процесів. Однак виклики воєнного стану та масштабні руйнування соціальної інфраструктури актуалізують потребу в докорінній трансформації цієї системи у вітчизняних умовах. Комплексне оновлення її механізмів має стати основою для забезпечення довгострокової соціальної стійкості країни та її подальшого післявоєнного відновлення.

Мета – теоретично і концептуально обґрунтувати засади трансформації системи соціального забезпечення як базової інституційної передумови зміцнення соціальної стійкості суспільства в умовах сучасних викликів.

Результати. На основі узагальнення сучасних наукових підходів доведено, що цю категорію доцільно розглядати як динамічну спроможність соціуму протидіяти масштабним кризовим впливам на особистісному, груповому, інституційному та суспільному рівнях. З урахуванням глибокої регіональної диференціації наслідків війни для домогосподарств України обґрунтовано необхідність адаптації системи публічних фінансів до нових реалій через децентралізацію соціальних видатків та впровадження гнучких механізмів фінансування місцевих програм із урахуванням фінансово-економічного потенціалу та специфіки конкретних громад.

Запропоновано концептуальну модель трансформації системи соціального забезпечення, архітектура якої передбачає реформування ринку соціальних послуг, цифровізацію управління із посиленням адресності соціальної підтримки, а також комплексну реінтеграцію та розвиток людського капіталу задля підвищення самозарадності особи. Систематизовано ключові інституційні бар’єри на цьому шляху, до яких віднесено високу тінізацію доходів, неузгодженість інформаційних баз даних і реєстрів, правову неврегульованість новітніх форм зайнятості, ринкову непідготовленість комунальних надавачів соціальних послуг, кадровий дефіцит у громадах та стереотипне сприйняття бізнесом працівників старших вікових груп і осіб з інвалідністю. Визначено, що подолання цих обмежень потребує розробки прикладних фінансових моделей залучення приватного інвестиційного капіталу в соціальну сферу громад, зокрема шляхом впровадження ваучерного фінансування та механізму соціальних імпакт-облігацій.

Висновки. Доведено, що комплексна трансформація вітчизняної системи соціального забезпечення є ключовим інструментом зміцнення довгострокової соціальної стійкості суспільства. Практична реалізація запропонованої моделі та подолання ідентифікованих інституційних бар’єрів дасть змогу сформувати адаптивне фінансово-управлінське підґрунтя для післявоєнного відновлення і сталого соціально-економічного розвитку України.