ФІНАНСУВАННЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ: РЕАЛІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ БРИТАНСЬКОГО ДОСВІДУ В УКРАЇНІ

Анотація

Вступ. Реформування системи охорони здоров’я України передбачає розмежування первинного, вторинного й третинного рівнів надання медичної допомоги, а також визначення переліку послуг, які надаватимуться на кожному з цих рівнів. Україні доведеться йти шляхом адаптації обраної моделі фінансування системи охорони здоров’я до національних пріоритетів та забезпечення доступності медичної допомоги. Копіювання будь-якої зарубіжної моделі без урахування вітчизняних особливостей й економічного обґрунтування неодмінно супроводжуватиметься суттєвими ризиками та не призведе до очікуваних результатів. З урахуванням окреслених аспектів, актуалізується питання імплементації британського досвіду фінансування первинної медичної допомоги в Україні.

Мета – проаналізувати сучасні тенденції та проблеми щодо імплементації британського досвіду у систему фінансування первинної медичної допомоги України.

Результати. Дослідження показало, що у процесі реформування системи фінансування охорони здоров’я України, без сумніву, пріоритетною для державного фінансування буде первинна медична допомога. Процес імплементації британської моделі фінансування ПМД, очікувано, породив певні складнощі та проблеми, які потребують системного наукового аналізу і нейтралізації ризиків негативного впливу на суспільний розвиток. Необхідно визнати, що складнощі під час впровадження реформи ПМД є звичною світовою практикою, а бюджетні обмеження у фінансуванні первинної ланки системи охорони здоров’я України виступають стимулом для НСЗУ щодо цільового й раціонального розподілу бюджетних коштів.

Висновки. Наріжний принцип реформи “гроші ходять за пацієнтом” не був втілений на рівні первинної медичної допомоги. Проблемним аспектом реформи ПМД є те, що у 2018-2020 рр. НСЗУ не виконувала функцію організації, що займається стратегічними закупівлями якісних медичних послуг первинної медичної допомоги в інтересах громадян України, а виступала в ролі організації, що укладала договори з медичними закладами. Дискутабельною вважаємо доцільність застосування капітаційної ставки, яка однозначно не стимулює сімейного лікаря до надання максимально можливого обсягу медичної допомоги пацієнту, а породжує “перекладання відповідальності” на вузькопрофільних спеціалістів. На наш погляд, у логістиці реформи ПМД принцип “гроші ходять за пацієнтом” необхідно замінити на базисну фінансову модель “гроші ходять за послугами”, яка демонструє засадничі аспекти нової парадигми реформи щодо закупівлі державою медичних послуг для населення.