ДОВІРА ДО ЦИФРОВИХ ВАЛЮТ ЦЕНТРОБАНКІВ: ІНСТИТУЦІОНАЛЬНИЙ ПАРАДОКС ЧИ ВІК МАЄ ЗНАЧЕННЯ

Анотація

Вступ. Технологічні інновації потенційно спроможні змінити грошові системи. В статті досліджено важливу проблему довіри до цифрових валют центробанків (CBDC). Оскільки рівень такої довіри варіює в розрізі країн, зроблено припущення, що в її основі можуть перебувати нефундаментальні фактори.

Мета – поширити інституціональний аналіз грошей на сферу цифрових валют та емпіричне тестування гіпотези про те, що довіра до CBDC не спирається на теоретично обумовлені фактори, а визначається таким специфічним параметром, як вікова структура населення.

Результати. На основі інституціонального підходу до аналізу грошей встановлено, що проблема довіри до цифрових валют відрізняється від проблеми довіри до грошей в процесі їхнього генезису, оскільки допускає наявність конкуренції між різними грошовими формами, ступенями централізації емісії та бар’єрів сприйняття інновацій у сфері діджиталізованих грошей. Встановлено, що довіра до CBDC не перебуває в зв’язку ні з інфляційним досвідом країн, ні зі ступенем розвитку фінтеху. Транспарентність центробанків і верховенство права як критерії ефективності чинного монетарного порядку не сприяють довірі до CBDC. Водночас частка молодшого покоління у віковій структурі населення позитивно і достатньо щільно корелює з довірою до цифрових валют центробанків. З цього зроблені теоретичні припущення про те, що “спільне знання” чи “гроші як пам’ять” можуть підпадати під фрагментаризацію, обумовлену бар’єром сприйняття інновації. Однак це не виключає, що довіра до CBDC поширюватиметься на основі позитивних ефектів мережі.

Висновки. Підтверджено гіпотезу, що довіра до цифрових валют центробанків визначається таким фактором, як вік. Це привносить нове розуміння в інституціональний аналіз грошей. “Спільне знання” як фактор довіри до грошей може підпадати під фрагментаризацію, що не виключає актуальності ефектів мережі для подальшої діджиталізації грошей.